Научная библиотека

Когда подходят памятные даты,
Мы почему-то чувствуем вину.
Все меньше вспоминают о Победе,
Все больше забывают про войну.
Но боль еще исчезнуть не готова,
Те годы — миллионы личных драм,
А потому давайте вспомним снова
Всех тех, кто подарил Победу нам!
Молчанием почтите память павших,
Заботой окружите жизнь живых,
И хоть частицу долга ветеранам
Спешите благодарно возвратить!

Усе далі й далі відходять грізні роки Великої Вітчизняної війни. Але кожного року 9 травня ми відзначаємо День перемоги, і ніколи не згасне пам'ять про всіх тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для нашого щастя. Кожна людина зберігає в пам'яті момент свого життя, який здається їй другим народженням, переломом у всій подальшій долі. Війна живе в душах переживших її такими спогадами, що вони ніколи не зможуть забути цю війну тривалістю 1418 днів і ночей.

Мільйонам людей назавжди врізався в пам'ять перший день Великої Вітчизняної війни. Чорною тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами звалився він на нас. І враз неділя 22 червня 1941 року, мирний день відпочинку, обернувся довгими роками страждань.

Спинись, проклятий супостате,
На світ востаннє подивись:
За тіло матері розп'яте
Сини на пару піднялись.

Чотири роки... Тридцять чотири тисячі годин!.. Від Москви до Берліна - дві тисячі шістсот кілометрів. Мільйони загиблих... А скільки не народжених дітей?.. А скільки залишилось вдів і сиріт?.

Одержала звістку матуся,
Що син її впав за Дністром.
Поїхала мати до сина
В далекі світи із села
І білу пшеничну хлібину,
І шитий рушник привезла.
Спинилась вона над водою,
На скелі Дністровій крутій:
Могила його під горою
І писаний камінь на ній.
Як довго до тебе я йшла..."
Могилу, неначе дитину,
Руками вона обняла.
А річка шуміла невпинно,
І тихо шуміла трава,
І тільки червона калина
Тремтіла, неначе дива.
А мати стоїть на колінах,
І пальці торкають граніт,
І поруч моя Україна
В скорботі із нею стоїть.
(С. Пушик. "Мати")

Страшні сліди залишила війна. На території України в руїни та згарища перетворили фашисти 114 міст і 28 тисяч сіл.. Дорогою ціною дісталася нам перемога. Дорогою ціною...

...Минули бурі стоголосі.
Є і медалі, й ордени...
А рана та
Ще ниє й досі
Далеким стогоном війни.
Ні, не забути днів огнених,
Що злиті в Перемоги День.
Висот немає безіменних.
Нема солдатів без імен.
(О. Богачук. "Благословляла мати сина")

Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941-1945 рр. Не щезне в пам'яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу - його битва, його перемога над фашистами.

Ми не забудемо нічого
Забути сил у нас нема,
І смерть малого і старого
Вам не обійдеться дарма!

У роки Великої Вітчизняної війни боротьби за свободу і незалежність
Батьківщини стала головним змістом життя людей. Ця боротьба вимагала від них граничного напруження духовних і фізичних сил. І саме мобілізація духовних сил народу в роки Великої Вітчизняної війни була  головним завданням нашої літератури і нашого мистецтва, які стали могутнім засобом патріотичної агітації.

Так у перший день війни на мітингу письменників пролунали такі слова: «Кожен письменник готовий всі свої сили, весь свій досвід і талант, всю свою кров, якщо це знадобиться, віддати справі священної народної війни проти ворогів нашої Батьківщини ».

Письменники жили одним життям з народом: мерзли в окопах, ходили в атаку, здійснювали подвиги і ... писали.

Література періоду ВВВ стала літературою однієї теми – теми війни, теми Батьківщини.

Так убей фашиста, чтоб он,
А не ты на земле лежал,
Не в твоем дому чтобы стон,
А в его по мертвым стоял.
( В. Инбер «Убей врага»)

Поезія виявилася дієвою, мобільного, запальною нормою художньої творчості. На фронті і в тилу зазвучали вірші та пісні Д. Джамбула, М. Ісаковського, Г. Леонідзе, В. Лебедєва-Кумача, Я. Коласа, О. Кулешева, Я. Купали, С. Неріс, М. Рильського, К. Симонова , О. Суркова, О. Твардовського, П. Тичини та багатьох інших. Восени 1941 р. М. Тихонов написав поему про фронтовому обложеному Ленінграді «Кіров з нами». Поема «Росія» А. Прокоф 'єва, «Син» П. Антокольського, «Похорон друга» П. Тичини, «Прапор бригади» А. Кулешева, «Зоя» М. Алігер малювали героїчні характери радянських людей, що взяли, не здригнувшись, смертний бій з ворогом. Зоя в однойменній поемі М. Алігер перед смертю з вірою в майбутнє каже: «Я помру, але правда переможе!»
К. Симонов, як і багато інші поети, тісно пов'язаний з бійцями, глибоко усвідомив потребу їх в ліричних рядках.

И славить свет моей Отчизны…
И.Ковалевский
Но нет, душе не очерстветь
При этих даже муках жизни!
Пока дышу, я буду петь

Душевна близькість з народом є найвизначнішою і виключною особливістю лірики 1941-1945 років.

Батьківщина, війна, смерть і безсмертя, ненависть до ворога, бойове братерство  і товариство, любов і вірність, мрія про перемогу, роздуми про долю народу - ось основні мотиви військової поезії.

Важко було народу, миролюбного за своїм характером, перейнятися розумінням всієї серйозності стану, виповнитися спопеляючої ненависті до ворога. Тут потрібно було вогневим словом проникнути до глибин його душі, донести до кожної звивини мозку свідомість необхідності мужнього захисту Батьківщини, пропалити серця ідеєю священної Вітчизняної війни. І це завдання було з честю виконана письменниками, поетами, драматургами і журналістами.

У першому номері газети «Правда» військових днів, 24червня, був опублікован вірш  «Священної війни» В. Лебедєва-Кумача. Незабаром композитор А. Александров написав на ці вірші музику. А 27 червня ансамбль Червоної Армії вперше виконав пісню на Білоруськом вокзалі столиці перед бойцями, відправляючимися  на фронт. І ця пісня стала гімном Великої Вітчизняної війни.

Починається воно так:

Вставай, страна огромная,
Вставай на смертный бой
С фашистской силой темною,
С проклятою ордой.

В роки Великої Вітчизняної війни отримали розвиток не тільки віршовані жанри, а й проза. Вона представлена публіцистичними і нарисовими жанрами, військовими розповіддями і героїчними повістями. Вельми різноманітні публіцистичні жанри: статті, нариси, фейлетони, відозви, листи, листівки.

Одну з найбiльших трагедiй нашого життя - Велику Вiтчизняну вiйну – не змiг замовчати жоден письменник, особливо тi, хто був на фронтi, чиє дитинство опалила вiйна. Найбiльше про вiйну писали такi письменники, як О. Довженко, Ю. Збанацький, А. Малишко, П. Тичина, М. Рильський, О. Гончар, О. Коломiєць, Л. Костенко, Гр. Тютюнник та iншi.

У роки Великої Вітчизняної війни створювалися такі твори, в яких головна увага зверталася на долю людини на війні. Людське щастя і війна - так можна сформулювати основний принцип таких творів, як "Просто любов"  В. Василевської, "Це було в Ленінграді "А. Чаковський," Третя палата "Леонідова. У 1942 році з'явилася повість про війну В. Некрасова «В окопах Сталінграда».

Якщо уважно вчитатися, то вiйна українськими письменниками зображена у двох планах: перший - прославлення героїзму українського (тодi - радянського ) народу, романтизацiя i частково iдеалiзацiя рис, якi оголила вiйна - безстрашнiсть, патрiотизм, героїзм, дружба,згуртованiсть; другий - змалювання правди про вiйну: причини початку вiйни, сталiнська полiтика, помилки у вiйнi, недолiки i прорахунки.

Звичайно, найтиповiшими творами радянських часiв про вiйну Були "Прометей" А. Малишка, "Слово про рiдну матiр" М. Рильського, "Прапороносцi" О. Гончара. У цих творах пiдносився героїзм радянського народу. Це Були однобокi твори, але вони на той час були зрозумiлi, правильнi i потрiбнi.

"Україна в огнi". Це не лише розповiдь про 1941-1945 р. В Українi, а й правдивi картини сталiнських порядкiв, в яких О. Довженко давно розчарувався i був з ними незгоден. "Менi важко од свiдомостi, що "Україна в огнi" - це правда. Прикрита i замкнена моя правда про народ i його лихо. Значить, нiкому, отже, вона не потрiбна i нiщо не потрiбне, крiм панегiрика".

На фронт пішло більше тисячі радянських письменників і серед них М. Бажан, О. Безименський, П. Бровка, В. Вишневський, А. Гайдар, В. Гроссман, Є. Долматовський, О. Корнійчук, В. Кожевников, К. Кропива, Ю. Кримов, М. Линьков, С. Михалков, П. Павленко, Є. Петров. А. Прокоф 'єв, В. Саянов, М. Свєтлов, К. Симонов, Л. Славін, В. Ставський, О. Сурков, М. Танк, О. Твардовський, М. Тихонов, М. Шолохов. Письменники-фронтовики здійснили безліч героїчних подвигів на фронтах Великої Вітчизняної війни. Їх життя і їх імена назавжди відображені в пам'яті радянського народу. Радянські письменники зробили і видатний літературний подвиг. З першої години війни вони дали радянському народу - і воїнам фронту, і трудівникам тила то, в чому виникла гостра потреба, - бойове художнє слово.

Найважливіше завдання в дні війни полягала в тому, щоб її глибинний зміст та закономірності стали надбанням кожної людини. І це завдання література виконала. Створюючи образи трудівників, що піднялися на смертний бій, вона показувала на цих прикладах силу і непереможність. Вона рішуче відстоювала наші ідеали і наш світогляд.

Неугасима память поколения
И память тех, кого так свято чтим!
Давайте, люди, встанем на мгновение
И в скорби постоим и помолчим…

Подвиг письменників був невіддільний від подвигу всього народу, тісно з ним переплітався. Народ на війні, народ в тилу, народ в обложених містах - ось головний герой художньої літератури воєнних років. Література переконливо показала визначальну роль народних мас у боротьбі проти фашизму і в завоюванні майбутньої перемоги.

Велика Вітчизняна війна відкрила погляду художника розсипи матеріалу,який приховував величезні моральні і естетичні багатства. Найгостріші життєві колізії, в ході яких з особливою яскравістю проявилися ідеї вірності Вітчизні, мужність і обов'язок, любов і товариство,здатні живити задуми майстрів сьогодення і майбутнього.

Велику роль у розвитку мистецтва, починаючи з перших воєнних років, зіграла театральна драматургія О. Корнійчука, К. Симонова, Л. Леонова та ін.. За їхніми п'єсами «Партизани в степах України», «Фронт», «Хлопець з нашого міста», «Російські люди», «Навала» пізніше були поставлені фільми. На перше місце висувалася кінохроніка як самий оперативний вид кіно.

Широкий розворот документальних зйомок, оперативний випуск на екран кіножурналів і тематичних короткометражних і повнометражних фільмів. Майстри художньої кінематографії прагнули розповісти про героїв фронту і тилу так, щоб їх  подвиги надихнули на нові героїчні справи тисячі і десятки тисяч солдатів,офіцерів, партизанів, трудівників тилу.

Багато творів про війну было екранізовано.  Сред них такі видатні,   як «Два бійца», знятого за твором Славина Л. «Мої земляки»;«Син полку» Катаєва; «Повість про справжню  людину» Б.Полевого; «Повість полум’яних літ» по мотивам киноповісті Довженка "Україна в огні»; «Звізда» Казакевича; «Молода гвардія» Фадєєва; «Летять журавлі» за романом Розова В. «Вічно живі»; « А зорі тут тихі», «Завтра була війна», « В списках не значиться» Б.Васильєва; «Солдати» -Некрасова «В окопах Сталінграду»;  «Площа павших бійців» Пікуля; «Горячий сніг», «Батальон просить вогню», «Тиша» Бондарева; «Волоколамське шосе» Бека; «Дні и ночі», «Солдатами не нарождаються» К.Симонова; «Вони сражались за Батьківщину» М.Шолохова і багато інших. Важко знайти людину, котра не дивилася б цих фільмів, затаївши подих.

Нелегке наше сьогодення не може заступити радості приходу весни, а разом з нею і Дня Перемоги. Цей день залишиться для нас завжди затьмареним від гіркоти втрат і осяяний сонцем Перемоги. Його наближували, як могли, люди, котрим було дуже нелегко в ті воєнні літа і яким найважче сьогодні. У довічному боргу наше покоління і перед тими ветеранами війни, кому пощастило пройти через чорнило битв і дожити до світлого Дня Перемоги. Все менше їх залишається в життєвому строю. Даються взнаки і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. їхні груди вкриті медалями, на скронях - сивина. Але вони пам'ятають ті страшні часи, хоч часто їм і не хочеться про них згадувати.

Мільйони людей забрала Велика Вітчизняна війна. Це важко усвідомити. Смерть однієї людини - це трагедія. А коли мільйони... Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів-однополчан, рідних і близьких, душі, які простріляні похоронками, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло окупації.

Ніхто не забутий; На попіл ніхто не згорів: Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть. І доки є пам'ять в людей і живуть матері, Допоки й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.

Я не хочу, чтоб голос орудийной канонады услышал мой ребенок. Мой и твой!
Я не хочу, чтоб голод Ленинграда коснулся их блокадною рукой.
Я не хочу, чтоб доты обнажились как раковая опухоль земли,
Я не хочу, чтоб вновь они ожили и чью-то жизнь с собою унесли!
Пусть вскинут люди миллион ладоней и защитят прекрасный солнца лик
От гари пепелищ и от Хатынской боли. Навечно! Навсегда! А не на миг!
Я не хочу, чтоб голос орудийной канонады услышал мой ребенок. Мой и твой!
Пусть мир взорвется криком: «Нет! Не надо!»
Нам нужен мирный свод над головой!!!

Мільйони людей в усьому світі знають про звіряче обличчя фашизму з книг, документальних та художніх фільмів. Все менше залишається тих, хто пам'ятає злочини фашистів зі свого трагічного досвіду.

...Минули бурі стоголосі.
Є і медалі, й ордени...
А рана та
Ще ниє й досі
Далеким стогоном війни.
Ні, не забути днів огнених,
Що злиті в Перемоги День.
Висот немає безіменних.
Нема солдатів без імен.  
(О. Богачук. "Благословляла
мати сина")

І хочеться завершити словами Ольги Бергольц: